top of page
  • Віталій Запека - український письменник, фотохудожник, доброволець, боєць батальйону "Полтава" (2015-2018), з перших днів повномасштабного вторгнення бере участь у бойових діях. Автор дитячої книжки "Полінка", а також романів "Цуцик", "Абсурд", "Герої , херої та не дуже" тощо. Лауреат міжнародної літературної премії "Воїн світла" (2021), премії імені Ірини Вільде (2021),
  •  Віталій Запека не боїться бути відвертим. У збірці воєнної прози - і перші чоловічі сльози, і справжнє кохання, і бувальщини та натуралістичні нариси з окопів Донеччини, і оповідь про перші дні повномасштабного вторгнення. Автор із притаманною йому щирістю досліджує, як у непростих обставинах українці зберігають людяність, розповідає про досвід російсько-української війни і про нашу безмежну жагу до життя і свободи.
  • Уривок із книги:
  • "... На окружній "бабахи" стали гучніші. Один раз над нами промайнув літак. Від страшенного виття над головою ми разом із сумками кинулися до кювету. Спочатку попадали в багнюку зі снігом, а потім я трохи психанула - зірвала з плеча рушницю й вистрілила в небо відразу з обох стволів. Звісно, по літаку не влучила, але мені від того стало легше. Боротися, діяти - то краще, ніж бути жертвою. Навіть якщо зусилля марні.
  •   Хоча...
  •   Може, той мій постріл вплинув - літак над нами більше не деренчав.
  •   Ми трохи повагалися й вилізли на дорогу.
  •   - Ну ти й бруднуля! - сміюся.
  •   - На себе глянь! - регоче подружка. - Але уяви, як обісрався льотчик від твого пострілу. Нам то що? Відчистимося, а йому хоч на свій аеродром не повертайся! Певно, повні штани наклав!
  •   Нам від сміху стало легше й веселіше. Ми навіть майже не звертали уваги на заграву вздовж усього горизонту й на доволі гучний гуркіт артилерії на підступах. Та й у самому місті постійно щось бубухало.
  •   Невдовзі ми дійшли до ще одного блокпоста. Як я розуміюся на географії свого міста, цей блокпост найважливіший, бо саме від нього йде дорога до кордону з руськими. Мій дід (хіба я його не вивчила за стільки років) мав бути саме тут.
  •   - Сподіваюся, що твій не десь далі, - сусідка наче вгадала мої думки. - У мене вже руки та спина болять від тих коктейлів та набоїв.
  •   - Не може він бути в іншому місці. Моє щастячко безпомилково визначає, де найбільша халепа, і неодмінно опиняється там.
  •   Ми зупинилися, щоб роздивитися.
  •   Десятки чоловіків та кілька жінок вовтузилися поночі. Бетонні блоки (коли їх встигли привезти?) додатково облаштовували мішками із землею. Тракторист уздовж дороги рив окопи, а хлопці відразу вирівнювали бруствер і робили в ньому якісь виїмки. Певно, бійниці. Від блокпоста й далі по дорозі натикали безліч протитанкових їжаків (уже не дивуюся, "коли їх встигли наробити"), деякі, як на мене, правильні. Такі, як я бачила у фільмах про другу світову війну. Тобто з рейок. Мене ті нормальні їжаки трохи заспокоїли. 
  •   Жінки з великими каструлями і термосами підходили до чоловіків і буквально змушували щось поїсти - надто неохоче ті відривалися від своїх справ. 
  •   - Їжа, - засмутилася я . - Ми нічого не приготували смачного для хлопчиків.
  •   Сусідка, здається, теж трохи через це почервоніла, проте відразу спробувала мене заспокоїти:
  •   - Зате ми он скільки коктейлів наробили. Чесно скажу: не думала, що зможу їх доперти. Руки та спина гудуть.
  •   - Може, трохи дамо хлопцям. Доки свого не знайду. 
  •   Ми підійшли до галасливого дядька, який найбільше лаявся, бо, на його думку, ті бетонні блоки поставили якось не так..."

Книга "Бабах на всю голову", автор Віталій Запека

180,00₴Ціна
  • Віталій Запека

  • Black Facebook Icon
bottom of page