Ернст Юнгер (1895 - 1998) - видатний німецький письменник, оповідач, публіцист, есеїст. Бойовий офіцер, активний учасник двох світових воєн. Іделог "консервативної революції", ентомолог, військовий теоретик. Найсуперечливіша постать німецької літератури 20 ст. з надто мінливими духовними інтенціями, представник так званого "магічного реалізму". Ранні твори позначені "героїчним нігілізмом" переживання Першої світової війни. Згодом відходить від національно-революційних ідеалів і з еточно-гуманістичних позицій критикує тоталітаризм і насилля, вбачаючи у них загрозу бездуховності. 
  Видатний стиліст, майстер кристально ясної прози з точністю формулювань і холодним відстороненням від зображуваного, тяжінням до естетизму й маньєризму. У пізній творчості торкається метафізичних проблем, застерігаючи від уярмлення особистості, яке несуть із собою авторитарні й технократичні моделі розвитку людства.
Уривок з книги:
   ... 6 травня 1917 року ми вже знов крокували маршем до добре знайомого Бранкуру, а наступного дня через Монбреан, Рамінкур, Жонкур добрались до "позиції Зігфріда", яку щойно кілька місяців тому покинули.
  Перший вечір був буремний, сильні дощі перещіли по затопленій місцевості. Та вже невдовзі низка гарних, теплих днів примирила нас з нашим новим перебуванням. Я сповна насолоджувався розкішним краєвидом, анітрохи не бентежачись білими хмарками шрапнелі й фонтанами від вибухів снарядів; вже майже не звертав на них уваги. З кожною весною починався й новий рік війни, ознаки великого наступу були такими самими невилучними її складниками, як первоцвіт і молода зелень.
  Наш відрізок витворював виступ у формі півмісяця перед каналом Сен-Кантен, позаду лежала знаменита "позиція Зігфріда". Для мене так і залишилось загадкою, чому ми мусіли залягати у вузьких, погано облаштованих крейдяних окопах, коли за спиною в нас була велетенська й міцна цитадель.
  Передова в'юнилася луками, із затінками невеличких гайків, що вже вбралися у ніжні барви провесні. Можна було безкарно пересуватися перед і позаду окопів, бо позицію забезпечували численні, висунуті далеко вперед польові пости. Ворогові наші пости були скалкою в оці, в окремі тижні не минало й ночі, коли б він хитрістю чи силою не намагався вигнати звідти наші невеличкі залоги.