Ця книга - продовження саги про звенигородський рід старого Конона в серії "Український бойовик". Перший роман "Звенигора. Шабля на комісара" - про російсько-українську війну 1917-1921 рр. Друга книжка "Кіборги. Сага про воїнів" - про війну на Донбасі. Увінчує трилогію роман про великого українця командарма Юрка Тютюнника.
  Його доля дивовижна. Рідний внучатий племінник самого Тараса Шевченка. Генерал-хорунжий армії УНР. Брав гору над арміями "переможців світу" - Антанти: союзних військ Англії, Франції, Польщі, Сербії, Греції, Росії, Румунії. Тричі засуджений до смертної кари - з яких двічі вислизав із рук убивць, зумівши перевербувати на свій бік усю розстрільну команду...
  Це захоплива історія про трагічне сплетіння боротьби, кохання і смерті... Історія союзу наших повстанців з братами з Ірландської революційної армії, така ж дивовижна, як і доля Юрка Тютюнника. Брат Джед О'Хара люто бився за Україну в 1918-му. А український слід, у свою чергу, є в ірландській революції в Дубліні. Бо ірландці - наші брати по духу! Ірландія мала свій, штучно створений Британською імперією, Голодомор (ірландською навіть пишеться схоже: Gorta Mor), від якого в 1840-х роках вимерло 50% населення. Рідну мову триста років забороняли англійці, а в 1919-му ірландці піднялися на визвольну війну - майже одночасно з українцями. І перемогли в 1921-му.
  Захоплює і напружений інтелектуальний двобій Тютюнника з червоним люцифером Антоновим-Овсієнком: диверсійні операції, "телеграфна" війна, вплив на отамана Григор'єва. Таємниче пророцтво Ореста Хо Ші: "Ви помрете обидва в одній і тій же кімнаті".
  А ще - світлі історії кохання генерала і української берегині - Віри, та ірландського повстанця Джеда і графині Маркевич.
Від автора:
  Мене часто запитують:"Чому наступний роман про Тютюнника? Адже є великий непереможний Петро Болбочан, мученик України? Є Кость Блакитний, Петро Дяченко, Василь Чучупака, Павло Солонько, Яків Мамай-Щириця - могутні й однозначні українські герої ".
  Мабуть, тому, що Тютюнник - земляк. Я відчув його серцем.
  Я перечитав усі доступні листи і спогади, і спершу навіть не знав, як почати.
  Але я народився за п'ятнадцять кілометрів від Будищ, і мати мого батька - Фросина - сама родом з Керелівки. В її роду також були діди Бойки, як і в Юрка Тютюнника!
  В дитинстві я ходив тими ж стежками, бабрався в "Тютюнниківському ставку" на місці його батьківської хати. Так само, як і Юрко, влаштовував козацькі битви "на шаблях" із сусідськими хлопчаками. Знаходив порубані справжніми шаблями людські черепи в Хлипнівському (Керелівському) і Будищанському лісі, й списи і наконечники стріл на Звенигорі.
  Я шістнадцять років жив поруч із такими ж подніпрянськими степовиками, як і Юрко. Я розумів їхню - й мою - селянську "куркульську" хитрість. Яка в години небезпеки перероджується в суто козацьке шаленство. Їхню - й мою - велику любов до землі. Шаленої землі козаків і повстанців! Бо Звенигородщина завжди була степовим прикордонням, хлібороби тут завжди брали з собою в поле рушницю і шаблю. А матері й досі співають немовлятам дивні тужливі пісні про Мороза-Морозенка, про Сагайдачного, що проміняв жінку на тютюн і люльку, про Берестечко і хитрого Батька Хмеля.