Уривок з книги:

Казка про дівчину Дарочку, козака із запроданою душею та срібний грошик.

 У селі Угловаті, на кутку Дячуківці над ставочком, жив чоловік Яків Білоус. І була в нього донечка Варочка. От якось зимою Яків захворів і помер. Лишилася Варочка сама.

 Поки ще у Варочки пшоно було, то вона кулешик варила, а далі і те скінчилося. Пожадіди її сусіди - розказали попові, що сирота бідує. Прийшов піп до Варочки, подивився - хата порожня, порозлазилась, із хазяйства - самі миші по кутках бігають, із одежі - лише те, що на ній. Ні корови немає у Варочки, ні землі, тільки три явори ростуть на березі.

 От піп і каже Варочці:

- Треба тобі, дитино, шукати якоїсь служби, бо тут ти пропадеш. Добра у тебе ніякого не лишилося. То я куплю у тебе ті три дерева. Буде у тебе хоч якась копійка, а там Бог допоможе.

 Піп дав Варочці за три явори срібного грошика. Зав'язала Варочка срібло у вузлик, та й пішла служби шукати. Де не питає роботи - всюди відмовляють. Кому така мала потрібна? Пішла бідна Варочка від села до села: і в Пеньожкові була, і у Вербоватій, і в Кочубіївці - та ніде пристати не може. Аж над шляхом коло самої Гумані корчмар взяв Варочку на службу за харчі та одежу. Які там харчі у наймах - не вам мені оповідати. А все ж хоч сухар та куліш, а з голоду не помреш.

 Тільки й радості у Варочки - помріяти вночі, що колись знайдеться добра людина, яка пожаліє, зрозуміє, душею прихилиться, а може, і пара буде...

 Аж якось одного дня чує Варочка надворі шум. Визирає у віконце, а там - чудасія, дорогою козак не йде, а танцює, гопака садить. Та так вправно, та так ловко, та так весело - аж самій із ним стрибати хочеться. За козаком музики йдуть - бубон вистукує, скрипка виспівує, сопілка заливається. А козак ще й присвистує та притьохкує, що й соловей так не зможе. Шаровари червоні по землі волочаться, шабля бряжчить, підбори срібними підківками дзенькають, курява за ним аж до неба! Чи пан, чи старшина зустрінеться - ні перед ким шапки не ламає, на дівчат і молодиць вусом чорним моргає.

 Люди позбігалися, на цю веремію дивляться. А козарлюга гукає:

- Гей, люди добрі! Гайда до корчми, я сьогодні гуляю! Їжте, пийте, веселіться - я всіх пригощаю!

 Люди і раді на дурничку погуляти - повна корчма набилася.

 А козак уже по столу хазяїну червінці суне та велить усім найдорожчого меду та вина подати. Гримнув на музик, щоб дужче грали, та давай далі гуляти: усіх поїть, до всіх присікується, над усіма верховодить.

 А в кутку за столом пан - шляхтич із друзями сидить і аж міниться зі злості: як то простий козак, а дужче гуляє за шляхту?!...

Книга "Казки Лірника Сашка", автор Сашко Лірник

250,00₴Ціна
  • Сашко Лірник