Три найважливіші музи автора: Філософія, Політика і Музика волають у цій книжці на повний голос. Нова книжка відомого  письменника, музиканта, лідера рок-гурту Супер Вуйки, львовознавця, президента Республіки Святого Саду Ilko Lemko під назвою «Омела і Ксенофоб». У формі філософських діалогів висвітлюється широке коло питань етики, політології, історії Львова, літератури, музики. Фрагменти публікувалися у попередні роки на різноманітних сайтах і продовжують тематику, означену у «Львів понад усе», «Сни у Святому Саду», «Доля України». Складові патріотизму, біблейські мотиви, європейськість, рагулізм, Російсько-українська війна, сни про Сад, Бітлз як релігія – над цими та іншими проблемами розмірковує автор на сторінках цієї чудової книги.
Уривок з книги:
  Мілько Семків, на прізвисько Омела, вже третій десяток років працював програмним директором і діджеєм на львівській ефемці "Рекорд". Це була така собі FM-радіостанція розважального формату з музичним наповненням, новинами і авторськими програмами, радіо, доволі популярне у Львові. Але якщо в середині 1990-х, коли Мілько ще студентом історичного факультету Львівського університету імені Івана Франка почав підробляти діджеєм на "Рекорді", поняття ефемок було чимось новим, оригінальним і просунутим, то на початку 2020-х - вже чимось зашкарублим і банальним. "Ну, звісно", - думав Мілько, порівнюючи себе і свою улюблену станцію, - "молодий двадцятилітній пацан - це щось зовсім інше, аніж дядько, якому перевалило за сорок". Мілько любив розмірковувати про плинність життя і уявляв собі цей процес у вигляді тюбика з зубною пастою чи кремом для гоління. Спочатку тюбик не треба навіть натискати: щойно відкрутив корок, зразу вилазить життя назовні. Потім треба лише легесенько натиснути і з тюбика пре навіть більше, аніж треба. І в середині процесу теж все йде гарно і легко. А наприкінці, коли залишається якихось двадцять відсотків вмісту, треба вже ззаду загинати тюбик, аби щось видушувати, загинати один, два, три, більше разів, аби ще щось видусити, і врешті всередині нічого не залишається. Дехто ощадливий розрізає тюбик, аби використати залишки... Отак уявляв собі алегорію життя філософ і історик Мілько.
  А історичний факультет придався Мількові в житті хіба лиш на те, аби дописувати авторські колонки на злободенні політичні теми у деякі друковані газети, а згодом на інтернет - сайти, такого дописувача раніше називали колумністом, а згодом блогером. Писав він і книжки на теми політології. Окрім своєї журналістської роботи на радіо, в газетах і на сайтах, Мілько ще, чи не з найбільшим захватом у своєму житті, займався музикою - грав на соло-гітарі у львівському гурті Bad Silence і писав для нього музику. Це був доволі оригінальний гурт, який сповідував геві-метал з елементами старого гард-року і навіть рок-н-ролу. Діджей, соло-гітарист і блогер в одній особі - таким було життєве кредо Омели, і цим він був майже цілковито задоволений. Юнацькі мрії про щось феноменальне, про якісь неземні висоти в нього вже давно вивітрилися, і він виробив у собі рідкісний талант бути задоволеним тим, що в цьому місці і цієї хвилини в тебе під боком, в твоїй голові і в твоїй кишені...
  Але все ж Мілько усе своє життя намагався ставити якісь рекорди, хоча, як поціновувач Зигмунда Фройда, розумів, що це лишень компенсаторські механізми якихось реальних життєвих досягнень. Утім і такі несправжні досягнення все ж давали йому певне задоволення. З підліткового віку Мілько просто був схиблений на ставленні оцих найрізноманітніших рекордів, які про себе називав "рекорди не для Гіннеса".
  У 14 років він просидів у позі "ноги під прямим кутом" лише спиною торкаючись вертикальної стіни 20 хвилин. Нехай хтось спробує повторити це досягнення, думав Мілько, якщо вважає, що це легко. Він міг простояти із широко розставленими у бік руками під прямим кутом до власного тулуба впродовж 15 хвилин, і нізащо не міг повірити одному геніальному світовому письменникові, що той теж у 14-літньому віці міг тримати на витягнутих руках важезні лексикони Брокгауза навіть і 5 хвилин. 
  Мілько міг досить швидко обертатися навколо своєї осі півтори години (!) , а потім стати на рівно руки по швах не хитаючись, якби нічого й не сталося. Він дуже довго тренувався і нарешті забив з відстані восьми метрів десять пенальті поспіль "повітрям" у маленькі ворота без воротаря...