top of page
  • Демонологія - це осмислення темного, химерного та потойбічного у народних віруваннях. У цьому виданні представлено три класичні погляди на українську демонологію: історика Володимира Антоновича, який досліджував документи відьомських процесів; етнографа Володимира Гнатюка, який вивчав народні перекази про нечисту силу; письменника та фольклориста Івана Нечуй-Левицького, який прагнув вписати українську міфологію в ширший європейський контекст. Від переказів про русалок, лісовиків та вовкулаків - до історій про спалення відьом в українських селах: ці наукові праці передають дух свого часу, коли магічне мислення ще не вважалося всього лише забобонами, а віра в чаклунство була повсюдною та щирою.
  • Уривок з книги:
  • "... Русалки гарні, співучі й веселі, але разом з тим і небезпечні, шкодливі задля людей, як і вода, пишна своєю красою і живучою силою, часом робить людям багато шкоди. Русалки - то грецькі німфи, нереїди, дріади і сирени, богині річок, озер, лісів і печер. Всі вони жили у воді, в лісах, в печерах, любили музики й танці, любили в своїх палатах шити й прясти, манили до себе людей чудовими піснями й потім топили їх у воді. Тепер народ вірить, що русалки то душі утоплених дівчат та нехрещених дітей. Але був час, що дітей зовсім не хрестили, і можна думати, що тоді народ мав русалок за душі дітей або за людські душі, котрі, по смерті людей, зоставались на якомусь водяному просторі і блукали по ньому, приставши до царства водяних духів. І тепер подекуди в Україні день Петра й Павла зветься проводами русалок, а під Києвом і тепер справляють проводи русалок у перший петрівчаний понеділок. Ті проводи звуться розигри або розегри. Розигри дуже похожі на християнські проводи. Молодиці й чоловіки збираються по хатах, по садках, а часом і в корчмі, приносять паляниці, книші, горілку, обідають і п'ють горілку, як на кладовищі на проводи.
  •   Четвер на Зеленому тижні зветься русалчин Великдень, а в піснях русалії звуться святими: мати прокляла сина на святі русаля, і син став хвором.
  •   До русалок прилучаються й міфічні духи нічки. Нічки (німецькі nachemar, великоруські кикимори) - то жіночі духи, живуть у хатах, пустують вночі по хаті і люблять прясти. Молодиці ховають од них на ніч гребені з прядивом, щоби вони не випряли личок.
  •                                 ПОЛІСУМИ  Й  ПОЛЬОВИКИ
  •   Полісуми чи лісуми живуть у лісах, а польовики на полі. Полісуми сірого або попелястого кольору, оброслі волоссям, ходять в одежі, а часом і без одежі. Полісуми показуються людям у звичайному людському зрості, але бувають і такі заввишки, як дерево в лісі. У траві полісуми бувають такі заввишки, як трава. Польовики живуть на полі, як хліб буває високий, то й вони бувають врівні з хлібом, а як хліб вижнуть, то вони стають такі завбільшки, як стерня. Полісуни мають жінок лісунок і навіть дітей. Розказують, як одна молодиця знайшла в лісі маленьку голу дитину і вкрила її свиткою. Прийшла лісунка і дала їй жменю жару; вона принесла жар додому і з того жару стали червінці. Полісуни часом помагають людям рубати дрова і просять у людей хліба, а часом їдять і людей. Раз лісуни, перекинувшись баранами, напали в лісі на ловчого, одняли в нього печену курку і з'їли, хотіли з'їсти і ловчого, а він ледве оборонився від них рушницею. Полісуни наводять у лісі на людей хворобу, люблять морочити й водити людей цілу ніч до півнів, перекидаються знайомими людьми, балакають з прохожими і заводять в нетрі, очерети і болота, а після регочуться. Найчастіше полісун показується людям дідом з довгою сивою бородою, з віскряками під носом. Зимою віскряки замерзають і висять аж до землі, як сопляки зі стріхи. Такий дід дає людям щастя: кажуть, що того діда треба потягти за бороду або вдарити, то він розсиплеться червінцями. Одна дівчина пішла восени в ліс і побачила під деревом віскривого діда. Дід дрижав од холоду. Дівчина втерла йому хвартухом носа, і він розсипався перед нею сріблом.
  •   Полісунів і польовиків не можна назвати лісовими духами: вони мало мають таких прикмет, по котрих було б видно, що вони образи тієї сили натури, котра виявляється в дереві та в звірах. У давні часи народ вважав на хмари як на небесні ліси й скелі. Полісуни були в давні часи духами хмар і навпісля перенесені у фантазії народу з хмар на землю, в ліси. Їхній колір сірий і попелястий, як колір хмар, а не зелений колір лісу. Образ мохнатого діда з бородою, ті віскряки, все те нагадує більше сірі хмари з дощем і снігом. Як дід розсипається золотом, коли його хто ударить або смикне за бороду, так з хмар розсипається блискавка, як у неї вдарить грім. Ще ясніша форма сього міфу вдержалась на Поліссі, де народ вірить, що Дзіедко має огневі очі і огневу бороду. На тому місці, де закопані гроші, видно тільки його червону голову, а людям здається, що то горять гроші. Міф про полісунів гаразд не розвивається в українській міфології: їх народ змішує з чортами, котрі ховаються в дуплах або під деревом. Бог побиває їх громом і од того грім часто влучає в дерево, і люди бояться ставати під деревом, щоб під ними не сховався чорт..."

Книга "Українська демонологія"

500,00₴Ціна
  • Влодимир Антонович, Володимир Гнатюк, Іван Нечуй-Левицький

  • Black Facebook Icon
bottom of page