Антивоєнний роман «Цуцик» є унікальним твором Світової літератури де ми, люди, показані поглядом маленького цуценя. Поглядом зі сторони. Де ми, люди, виглядаємо такими як є. Іноді «не дуже», іноді як приклад, який заслуговує поваги. Мимоволі читач намагається бути не гіршим. а за можливості кращим за того собача. Війна лише середовище де ми. як ніколи стаємо справжніми.
Війна – лихо для країни. Гуманність, людяність іноді відходять на другий план… Роман написаний для того щоб ми, українці, після від російсько-української війни стали сильнішими, чистішими, кращими…
Уривок з книги:
... Собача знову відштовхнулося лапами, щоб на цей раз дістати до горла, а не аби куди. "Однаковий" вдруге щось крикнув. Жах, який відчув у тому крикові цуцик, надав рішучості. Паща розкрилась максимально широко, губи задерлись, щоб не завадити іклам. Собача летіло до ворога вбивати, і зараз його хвилювало лише одне: чи зможе воно обхопити зубами горло цього ненависного "однакового".
  Між ціллю і собачими зубами майнула рука. Цуцик вкусив її, щоб не заважала. Це була не та мета, якої він жадав, тому відразу розтиснув щелепи. Миттю відіпхнувся від тіла своєї жертви, прямуючи до горла.
  Від потужного удару долонею відлетів у кучугуру снігу. У запалі бою цуцик не відчув болю, відразу скочив на лапи. Доки "однаковий" підводився на ноги, встиг іще раз його вкусити. На превеликий жаль не за горло. Знову за литку. На цей раз слідкував за руками своєї жертви, встиг відчепити ікла від плоті і відскочити вбік. Кулак ворога пронісся над самими вухами. Собача відчуло, як ворухнулась шерсть на голові від того замаху.
  Цуцик бачив, що "однаковий" уже оговтався. Більше не вдасться вкусити його несподівано, без ризику. Ворог приготувався не лише захищатися, а й нападати. Раптовість була втрачена. 
  Чого дуже не хотілося собачаті, так це знову відчути на своїх ребрах і шкурі стусани "однакового". Не так давно йому довелося це пережити. Ледве оклигав.
  - Ах ти! - вигукнув здоровий "однаковий" і кинувся на собача. - Вб'ю, собака така!
  Цуцик, звісно, не розумів значення цього вигуку, але всім своїм нутром усвідомив, що в тому немає нічого доброго. Бойовий запал відразу зник. Собача відчуло, що вже достатньо помстилося кривднику свого "не такого однакового". Пора було рятуватися самому...