Це книжка пригод і настроїв, реальних історій і автобіографічних вигадок, універсальний порадник і атлас туристичних маршрутів. У цих текстах свідки Єгови п’ють коньяк, Мілан Кундера опиняється в басейні, а водії «мерседесів-спринтерів» женуться за каретами швидкої допомоги. Словом, абсурдно, зате пізнавально часом меланхолійно, але частіше кумедно. Всім, кому сподобалися попередні збірки автора «Спати з жінками» і «Саудаде», слід налаштуватися на писання захоплених відгуків у своїх соціальних мережах. Автор обіцяє їх лайкати.
Уривок з книги:
   ... Нерідко можна зустріти думку, що об'єднання Чехії та Словаччини після Першої світової було свого роду несподіванкою, ледь не чудом, оскільки ментально словакам ближчі поляки чи навіть угорці, з-під панування яких їм тоді вдалося нарешті вирватися. Твердий католицький світогляд, мовна близкість і наявність спільного кордону могли б спричинитися до появи Польщословаччини - і тоді історія Центрально-Східної Європи поточилася б інакше...
   Ось так собі фантазуючи, можна згадати і про східний окраєць Чехословаччини - Підкарпатську Русь (Закарпаття), який у ту дивну державу зовсім не вписувався. І Словаччина, і Підкарпатська Русь стали тими регіонами, що наприкінці тридцятих допомогли Гітлеру розвалити Чехословаччину зсередини, і треба ще подякувати жорстокій до українців історії за те, що Карпатська Україна проіснувала всього один день, не ставши тим втіленням нацистського жаху, яким була Перша Словацька Республіка на чолі з Йозефом Тісо.
  Історія Чехословаччини для словаків починалася прекрасно - з ейфорії та відчуття здійснення віковічних мрій. Навіть столиця словацької частини республіки - нинішня Братислава - тоді короткий проміжок часу називалася Містом Вільсона (на честь американського президента, що обстоював право націй на самовизначення). Але вже до кінця 30-х років численні націоналізми ( передусім німецький, словацький, єврейський, український) стали союзниками зовнішніх сил, що прагнули розчленувати Чехословаччину.
  Йозеф Тісо був поміркованою людиною, не лише священником, а й освіченим теологом із захищеною дисертацією, він походив із провінції і в глибинці був душпастирем (навіть ставши президентом, щонеділі вирушав у свою віддалену сільську парафію, щоб відправити службу!), тож добре знав реальну ситуацію у Словаччині. Саме тому й був проти незалежності республіки, переконував Гітлера, що словакам потрібно ще бодай кілька років, аби створити інституції й наростити кадрову зміну у всіх сферах. Але фюрер поставив питання руба ... "