- Василь Піддубний в березні 2014 року добровольцем пішов захищати Україну. Служив в 10 ОМПБ «Полісська Січ» в якості кулеметника, пізніше, з січня 2015 року - снайпера. Приймав участь в бойових діях в складі 30-ї та 72-ї бригад. На даний час - солдат запасу, кулеметник взводу розвідки 4-го Житомирського батальйону. Побачене на війні відкарбувалось в пам’яті, мов слід берця на випаленій землі... Тому, повернувшись до мирного життя, продовжив війну на іншому, інформаційному фронті. Активний учасник ветеранського та патріотичного руху, редактор-впорядник три- томної збірки «Слово про війну» та «Солдатського словника», автор чотирьох власних книжок, одну з яких ви тримаєте в руках.
- Уривок із книги:
- В неї була Краснянська прописка , тож вона казала сепарам:
- - На огород еду , к бабушке!
- Пропускали.
- Українські військові недовірливо ставились до місцевих , проте вона звикла до недовіри. Не дивно то було на землі , де українець - не українець, а москаль ніби й не москаль.
- Не довіряли , проте терпіння й гори звертає. Немов дикі коти , не звиклі до доброго ставлення , звикали вояки до нерозумної дівчини , котрій не сиділось вдома , все хотілось щось робити.
- Хочеш - роби ! Та й робила.
- Перше , що запропонувала - привезти найнеобхідніше. Воду , їжу , шкарпетки , зубну пасту чи мило...
- А вони попросили домашніх вареничків. Вона кивнула головою та й помчала геть. Навіжена.
- І яким же було здивування вояків , коли дівчина повернулася години за дві з кастрюлькою гарячих , приправлених маселком , вареничків !
- Куштували з недовірою. Свіжі були розповіді про дідуся з медом та бабусю з супчиком , від якого хлопці ...
- - Не отруїш? - спиталися недовірливо.
- Лиш плечима знизала . Докірливо якось.
- - Як хочете. Сама з'їм! - та й взялася за смакоту.
- Цього не могли допустити. Один за одним пригощалися варениками , вже не думаючи про обман.
- Так і потоваришували.
Після того навідувалася часто. Але недовго.
Зозуля - птах зрадливий. Та і як по інакшому , коли власних дітей зраджує? Та й самі діти виростають не кращими.
"Кукушками" називали неповнолітніх , котрі видивлялися , що робиться на блокпостах ЗСУ , та про все повідомляли "ополченців".... Хазяїв у місті.
Автівкою Юля не користувалася. На той час не знала , кому довіряти може. А машина подруги була надто примітною. Тому їздила велосипедом. Дві сумки на багажник та й гайда "на село".
Там її і взяли.
"Кукушки" накували сепарам , що дівчина затримується на блокпості ЗСУ , а далі їде з порожніми сумками.
Червоний "Жигуль" , шістка , вже чекала на в'їзді. Командири "опочєнія":
- Откуда едем ?
- С Краснянки.
- Документы!
- Вот , пожалуйста...
- Где была?
-В деревне . У меня там бабушка.
- Слышь , подруга! Тебя , по ходу , у бандеровцев на блокпосту видели.
- Ясно , что видели. Как же миновать? Там тоже документы проверяют.
- Та не п..зди! Ты , по ходу , им че-то привозила!
- Ну , если вы так думаете...
Досказати не встигла. Груба долоня ляснула по обличчю , аж зірки блимнули. Відчула присмак крові.
Відступилася на крок.
- Знаем!
Які думки промайнули тоді? Не пам'ятає. Можливо , що таким її кінець буде. А може... В голові гуділо , не думала про майбутнє. Навіть злякатися не встигла.
- Короче. Пока езжай , потом разберемся.
Нікуди не дінешся , дівко , бо знаємо , де живеш.
Знають. Все знають. Рубіжне - місто невелике , всі всіх знають в тій чи іншій мірі. Тому й відпустили , мабуть.
Книга "Історії" автор Василь Піддубний
Василь Піддубний