Роман Віталія Запеки "Абсурд" - потужний внесок у скарбницю світової прози в жанрі антиутопії. І це не дружня похвальба, а констатація факту - традиції Свіфта, Франса, Винниченка, Орвела, Воннегута, Гакслі і ще багатьох майстрів цього жанру знайшли гідне продовження і розвиток. Письменник, який просто з окопів російсько - української війни вихором увірвався в нашу літературу воєнно-антивоєнними романами "Цуцик" і "Герої, херої і не дуже", в новому творі зазвучав як провісник, застережник, філософ, фантаст, жорсткий реаліст, сатирик і, зрештою, безкомпромісний громадянин. Останнє особливо важливе, хоч сам Віталій і вважає, що роман "Абсурд" - не про війну. Дозволю собі заперечити - боротися проти перетворення власного народу на отару, проти профанації шляхів суспільного розвитку та дій владної охлократії з ознаками деспотизму набагато складніше, ніж брати участь у бойових діях.
  Тому до уваги всіх, хто не втратив здатності мислити - читайте і пропагуйте роман Віталія Запеки "Абсурд". І разом переможемо!
                              Сергій Пантюк, письменник, редактор
Уривок з книги:
 ... Від цього цинічного пояснення Вікторові захотілось пройтися або й пробігтися кімнатою, та він був прикутий до столу. Ця жінка викликала повагу своєю заповзятливістю, розумом і вродою, але водночас лякала цинічною прямотою. Процес над ним став ласим шматком для багатьох. І цим особам зовсім байдуже до інших. Зокрема, якщо не першочергово, і до нього, Віктора. Його життя, його долі. 
 Згадалася підслухана телефонна розмова голови суду з, імовірніше за все, продюсером одного з телеканалів, що знімає процес. Той відверто пообіцяв доплачувати за кожну смерть під час засідань. Самі засідання перенесені зі звичного ранкового часу на вечірній прайм-тайм. "Шоу має тривати!". Глядачі будуть задоволені. Публіка отримає видовище у зручний час. Вірогідно, що і його розстріл чи, не дай Боже, спалення на вогнищі будуть узгоджувати з такими продюсерами.
  - Це не зовсім ввічливо з вашого боку, - почув раптом. - Я з вами розмовляю.
 - Вибачте, - Віктор навіть трохи почервонів. - Задумався.
  - Знову думаєте! - жінка кинула швидкий погляд на зачинені двері. - Ця  погана звичка привела вас сюди, до в'язниці, під суд. Коли ви схаменетеся, візьметесь за розум?! 
 - "Взятися за розум", щоб не думати? - перепитав Віктор. - Але людина створена, щоб думати!
 - Яка дурість, - руда бестія розмовляла з ним, немов із нетямущим школярем. - Облиште цю маячню, яку вигадали демократи! Думати мають право лише ті, хто керує цим світом! Усім іншим залишається лише дрібничка: думати, як краще виконати те, що задумали замість них інші. Це як максимум. Краще взагалі працювати не думаючи. Дрібна людина, тобто пересічний громадянин, ніколи не зрозуміє думок великих, володарів "всього і вся"! Не усвідомить масштабу їхніх замислів і планів. Проте своїми спробами міркувати може завдати чимало шкоди чи, навіть, зіпсувати, зруйнувати плани цих могутніх, перевернути їх з ніг на голову!
  Віктор вражено розглядав молоду жінку. В її цинічній відвертості він вже переконався, тож не сумнівався, що вона говорить те, що й думає... Думає! Але ж вона теж думає! Отже, вона суперечить сама собі!
  - Нічого я сама собі не суперечу! Я думаю лише в межах дозволеного. Не більше. Стосовно іншого я розмірковую дуже мало і так, як потрібно!
  Віктор здригнувся. Руда бестія відповіла на його думки, котрих він не озвучував!
  - Хіба я сказав про те, що ви сама собі суперечите, вголос?
  - Ваші думки легко прочитати. Ви їх пишете на своєму обличчі великими літерами.
  - Невже це можливо? - здивувався Віктор. - Записане в конверті...
  - Не сумніваюсь... кивнула головою адвокат.
  Всупереч рекомендаціям цієї дивної жінки, Віктор знову замислився. Адвокат, тим часом, вийняла зі свого модного портфеля пачку цигарок. Тонкі, жіночі, він такі не дуже полюбляв. Одну з них вставила в губи в'язневі, іншу собі. Чиркнула запальничкою.
  - У вас не лише думки, але й бажання пишуться на обличчі величезними літерами, - підморгнула йому ця неординарна жінка....