Уривок з  книги:
... У другій палаті, серед старших за віком армійців, лежав молодий  боєць, який дуже гучно розмовляв по елефону. Він по черзі  телефонував усім рідним і друзям на батьківщину.Розповідав як воював, як проривався з оточення, як відстрілювався від сєпарів - усе, до дрібниць. Розповідав і посміхався... Посміхався і розповідав...
  Як закінчився цей день - я не пам'ятаю. Пригадую, що була допізна. Допомагала у підготовці поранених до евакуації. Збирала їх речі і документи. Перемотувала лейкопластиром найцінніше, писала прізвища воїнів. Старшина Олександр нагадав, що провів мене додому десь о четвертій годині ранку (це вже ранок 19 лютого) а сам побіг назад, в медроту. Я цього зовсім не пам'ятаю. Години переплуталися...
   Варто зазначити, що місцеві жителі, у день виходу військ з Дебальцевого, принесли в лікарню багато їжі. Були і млинці з сиром. і пиріжки з картоплею і капустою - все у великій кількості. Ще чотири п'ятилітрових відерця салату "Олів'є", два відерця борщу, і навіть три торта! В одного армійця сьогодні - день народження. Він трохи кульгав , але, загалом, був у порядку. Ішов коридором і розмовляв із рідними по телефону, заспокоюючи їх. Говорив , що з ним усе добре. Цієї миті я піднесла йому величезний шматок торта. Боєць по телефону сказав :"О, мене вже й вітають."
  Майже половину їжі я віддала  волонтерці Тетяні у Другу міську лікарню. У неврології і інфекційному відділеннях на лікуванні також перебувало двадцять сім військових і троє переселенців. 
  - Лєн, цього багато, у вас хлопців повно, може, тут залишимо?- запитала Тетяна.
  - Бери! Продуктів удосталь. Люди принесли багато всього. Ніхто ж не знає, що в нас є ще одна вщент  заповнена армійцями лікарня.
  Ще частину їжі волонтер Крістіна відвезла до військової частини бійцям, які розташувалися там після виходу.
  Сьогодні через руки лікарів і волонтерів пройшло близько 190 поранених і соматичних воїнів. Цю цифру я дізналася від військових медиків , які паралельно з медиками ЦРЛ фіксували всіх пацієнтів. 
  Дзвонили волонтери з Краматорська, радились, як забрати армійців на ночівлю. Це був нескінченний день...
  Вивід військ... Змішані почуття. Знаючи, які важкі бої точилися за Дебальцеве, з одного боку, я була рада, що армію вивели з сектору "С". З іншого - ми втратили ще одне українське місто. Страшні думки кружляли в голові. А що далі? Далі Артемівськ? Невже доведеться стати біженцем або тимчасовим переселенцем? А якщо не тимчасовим?...