Жив собі мурашиний народ. Жив і горя не знав. Працював. Та якось на нього напали сусідні мурахи, які клялися в братній любові, які казали, ми такі мурашки, як і ви. Напали й зруйнували мурашник і щасливе життя. Проте мурашиний народ збереться на силі й вижене ворога з рідної землі. Є в казці і втрати, і кохання, і перемога.
Уривок з книги:
... Зійшло сонечко. Його проміння пробіглося віттям крислатого дуба, пройшлося по землі й вихопило серед травин Мураша. Той солодко потягнувся.
- Ой леле! - підхопився. - Уже сонце зійшло, а я не підняв нашого мурашиного прапора!
 І чимдуж кинувся до мурашника. Юнак мчав швидше за вітер, гнав від себе думки про вчорашній день і невдачу з Мурасею. Зараз у нього одне надважливе завдання: підняти прапор, щоб той своїм тріпотінням розбудив щасливих мурах. І нехай серед усіх мурашок тільки він буде нещасний, лише в нього буде розбите від нерозділеного кохання серце, проте він упорається. Головне - дотриматися звичаю мурашиного народу і зустріти новий день піднятим прапором, який скаже на весь сонячний світ:"Ми тут, ми є, ми всіх любимо! Бажаємо всім добра!"
 Добігаючи до рідних осель, Мураш відчув щось недобре. Коли ж опинився на рідних вуличках, йому стало зовсім зле. Мурашника не було! Навколо Мураша лежали самі руїни, а біля зруйнованих будиночків поралися якісь чужинці. Мураш стрибнув у зарості.
 - Цього не може бути, цього не може бути! Це просто поганий сон, і я ще не прокинувся. 
 Юнак зачаївся. "Де моя родина?" - метнулася думка. 
 Чужинці, напхавши торби чиїмось уцілілим майном, радіючи поживі, подалися геть.
 Мураш сидів у схованці, намагаючись прийти до тями...