Віталій Запека написав книжку "Полінка", переьуваючи в зоні бойових дій на Сході України, для новонародженої онуки як найдобріший та найкумедніший подарунок у світі. Ця книжка - уява про те, як він повернеться живий і, коли мала підросте, вони разом бешкетуватимуть, будуть бавитися і навчатися. Без жодгої згадки про війну. І світ навколо буде добрий, веселий, сонячний!
  Полінці років - "без пальчика долоня"; саме виповнилося чотири. Вона гостює у дбайливої бабусі й дідуся-витівника, який, попри свій вік, страшенно любить бешкетувати, улаштовувати капості, пригоди й навіть організовувати пошуки скарбів. Завдяки дідусевим вигадкам дівчинка не тільки полюбить їсти кашу й подружиться із сусідським хлопчиком Миколою, а й навчиться читати й рахувати, дістане купу подряпин і подарунок від зубної феї, вирушить у похід і дізнається чимало нового про довколишній світ.
Уривок з книги:
...  Пізніше дідусь запитав, чому я не граюся із сусідським хлопчиком. Я відповіла, що до нього треба йти через вулицю. А мені ще рано за молодістю віку виходити з двору.
  Тоді мій дідусь поспілкувався із сусідським дідусем. Поговорили вони, поговорили - і зробили таємно-секретний лаз у паркані. Вибили дві дошки, а потім кожну заново закріпили зверху лише одним гвіздком. Дошки легко відсувалися в різні боки. У цю дірку заввиграшки могли пролізти не лише я чи сусідський хлопчик, а й наші дідусі. Дідусям так сподобалася ця лазівка, що вони самі кілька разів прокрадалися нею туди й назад. Ми й наших бабусь звали, щоб і вони дістали задоволення від пролізання між дошками, але ті чомусь не захотіли. 
  Я з Миколою (так звуть сусідського хлопчика) також лазила туди й назад. Це було весело. Але цей хлопчисько все одно не захотів зі мною дружити й бавитися. Тому що ми на долонях показали, скільки нам років. У нього повна долоня, а в мене, я вже казала, без одного пальчика. Микола хмикнув отак :"Хм". І сказав, що не буде зі мною гратися. Бо я мала і дівчинка. Йому зі мною не цікаво. 
  Я образилась. Нічого не відповіла йому. Натомість побігла до бабусі. Бабуся пояснила мені, що всі чоловіки однакові.
  - Але ж він тільки хлопчик! - спробувала заперечити я. І ще спитала: - І наш дідусь "однаковий"?
  Бабуся відповіла, що такого, як наш дід, іще світ не бачив. Я так і не зрозуміла: це добре чи погано? Пішла на ганок подумати...