Уривок з книги:
... Тьоть Оль, як ти тут одна житимеш? Ну , тьоть Оль!...
 Нуль. Нульовий результат. Марина, сидячи навпочіпки, чистила картоплю, дрібну, як горіх. Таку тільки худобі давати, а над людиною це просто знущання! Ні картоплі нормальної, ні консервації - її розкидало вибухом по задньому двору. Ні живності, яку можна було б пустити на м'ясо. У крайньому разі - навіть облізлої курки не було, тим більше - домашніх яєць. І вона ще впирається!
 - Не поїду нікуди! І не чіпай мене, сама з дитиною поїдеш! Тобі робота потрібна. Дитині - школа. Не ця , не з "ополченцями"... Ну , сама знаєш...
 Марина витерла чоло рукавом тітчиної в'язаної кофти. Ну що ти з нею будеш робити? Вперта, як коза...
 - Тобі б нормальної картоплі привезти. І овочів. І взагалі... - Марина запитально подивилася на Іванова. Той незворушно вдивлявся у вікно, туди, де за парканом виднілася полисіла голова сусіда.
 - Я поїду, добре? Тут ринок поруч...
 Він мовчав. Сусід, витягнувши шию , заглядав у двір, де стояла машина. Зухвалий чолов'яга середнього віку; кілька років тому він вирішив відібрати у тітки шматок ділянки, пересунувши паркан на кілька метрів углиб тітчиного саду. Марина тоді приїхала в гості й без зайвих розмов написала заяву дільничному. сусід відразу ж переставив паркан на місце, єхидно посміхнувся в похмуре обличчя Марини , і питання було вичерпано. Але мати таких сусідів ворогові не побажаєш - зараз цей телепень напевно розумів, що ніякі дільничні йому більше не завадять. Він задумав забрати землю, і те, що в умовах війни та беззаконня він це зробить, сумнівів не викликало....